Про що розповідає дитячий малюнок
Чому більшість дівчаток малюють принцес? Тому, що вони або почуваються такими принцесами, або ж хочуть бути ними – тобто найгарнішими, найчарівнішими, завжди в центрі уваги. Психологи твердять, що малюнок дитини – один з найточніших джерел інформації про неї. Адже малюнок для дитини є її мовою, якою вона може виразити найпотаємніше - те, що не може (або не хоче!) висловити словами.
Слід мати на увазі, що малюнки дитини починають ”розповідати” про неї з 4, а ще краще з 5 років.Отже, попросіть дитину 5-10 років намалювати свою сім’ю. Тільки не кажіть кого саме – дитина має це вирішити сама. Нехай малює кольоровими ОЛІВЦЯМИ, а не фломастерами. Якщо у вас вийде непомітно підглянути, в якій послідовності дитина малюватиме персонажів, - розкриєте важливий дитячий секрет. Але пильнуйте, щоб малі хитруни не зауважили вашої цікавості! Бо тоді матимете спотворену інформацію. Отже, на що слід звернути увагу, аналізуючи дитячий малюнок? 1) персонажі і деталі Першим і найбільшим малюють зображення найголовнішого в розумінні дитини члена родини (це може бути і вона сама!). Черговість малювання зображень показує пріоритетність членів сім’ї в уяві дитини. Зазвичай лише після людей діти малюють інші деталі – хмарки, квіти, метелики тощо. Якщо ж дитина вимальовує „пейзаж”, а вже потім людей – це тривожний сигнал. Слід замислитися, чому дитина така байдужа до своїх близьких. Численні прикраси (ґудзики, бантики, намисто тощо) діти промальовують на фігурах тих, кого найбільше люблять. На деяких малюнках мами вбрані, наче королеви. Якщо ж такі прикраси є на „автопортреті” – це свідчить про бажання вирізнитися, привернути увагу, потяг до зовнішніх ефектів. Зброя, загрозлива поза, чітко промальовані зуби і нігті свідчать або про агресивність, або про захисну форму поведінки. Батькам слід з’ясувати, від кого дитина хоче захиститись. Зображення статевих органів на малюнках старших дошкільників також свідчить про демонстративне бажання привернути увагу, навіть ціною провокування агресії (на малюнках дітей до 4 років – це просто зображення природного життя). Відсутність якогось члена сім’ї для малюнку – ознака психологічного дискомфорту чи конфлікту. Наприклад, на малюнку нема батька, який приділяє дитині мало уваги чи буває надто суворий. На запитання „Де ж тато?” дитина відповідає: „На роботі”. Або на малюнку нема молодшого братика чи сестрички. Це означає, що дитина не може змиритися з тим, що їй стали приділяти менше уваги. УВАГА! Не треба абсолютизувати відсутність когось із родини. Діти живуть сьогоднішнім днем, тож після сварки чи образи можуть „пропустити” кривдника. Якщо ж дитина „забула” намалювати себе – це серйозна проблема. І якщо навіть після нагадування „Ти забув намалювати себе” дитина каже „Потім намалюю” чи „Я вже не поміщаюсь”, значить, він почувається самотнім, зайвим. Буває, що дитина зображує неіснуючого члена родини (наприклад, братика чи сестричку). Отже, такі діти недоотримують уваги, вони потребують спілкування і ігор з батьками, а ще краще – з ровесниками. 2) розмір фігур на малюнку, товщина ліній, натиск олівця Невпевнені, непристосовані до життя у колективі, нервові діти малюють маленькі фігури, що займають невелику частину аркуша, лінії тонкі, натиск слабкий. Можливо, хтось із батьків надто суворий з дитиною або постійно нездоволений нею, і тому дитина почувається незахищеною у великому ворожому світі.. Самотні діти малюють і себе малесенькими. Батьки мають знати, що невпевнені діти можуть шукати „компенсацію” зовні – у солодощах, загалом переїданні, володінні предметами (їм постійно потрібні нові й нові іграшки, якими вони майже не бавляться) і навіть у крадіжках. Упевнені комунікабельні діти малюють з розмахом – великі фігури, добре натискаючи на олівець. Якщо дитина вважає себе „пупом землі” – то їй навіть може не вистачити аркуша для зображення себе, найкращого в світі. Діти з адекватною самооцінкою малюють себе однакового чи трохи нижчого зросту батьків. Розмір зображень також говорить про місце, яке посідає ця людина у житті сім’ї. Якщо молодшого брата чи сестру дитина малює більшим за себе, це означає, що молодший забирає всю увагу батьків. На малюнках дітей, у яких швидко і безпричинно міняється настрій, так само міняється натиск олівця – то слабкий, то сильний. Ознакою підвищеної тривожності малюка є часті виправлення, особливо такі, що лише погіршують якість зображення.. 3) відстань між фігурами Діти зазвичай малюють себе поряд з тим, кого найбільше люблять. (От вам і правдива відповідь на дурне доросле запитання „Кого ти найбільше любиш – маму чи тата?”). Якщо діти малюють себе в центрі між татом і мамою – значить, вони почуваються важливими для них і любимими. Найдалі від усіх і від себе діти розміщують „нелюбимого” родича. Зображення когось у профіль чи спиною свідчить про напружені стосунки з цим родичем. Якщо дитина намалювала себе окремо від інших, на певній відстані, це свідчить про відчуття ізольованості, самотності, непотрібності.
Якщо фігури родичів розміщені далеко один від одного, відділені один від одного іншими предметами (квітами, тваринами тощо), це означає їх емоційну роз'єднаність, конфліктність у сім’ї, яку глибоко переживає дитина.
Надто щільне зображення фігур свідчить або про гарні тісні стосунки у сім’ї або про мрії дитини про такі стосунки.4) зображення рук і ніг Відсутність рук на „автопортреті” дітей після 6 років може свідчити про їх слабкість, пасивність, а у дітей після 10 років – про затримку інтелектуального розвитку. Такі діти можуть бути надто поступливими, не давати здачі, коли їх ображають інші діти, або почуватися безправними у своїй родині. Підняті догори або великі довгі руки з великими пальцями на „автопортреті” можуть свідчити про агресивність дитини, а на зображенні батьків – про очікувану від них агресію – тобто образи, грубість. Невпевнені діти часто малюють нестійкі фігури, з маленькими тоненькими ніжками. Так підсвідомо вони виражають відсутність підтримки, захищеності, міцного стержня в собі. Брак відчуття захищеності, тривожність може затримати розвиток емоційної зрілості, перешкоджати досягненню психічного здоров’я. 5) голова, рот, вуха, очі Якщо обличчя промальоване ретельніше від інших частин тіла, то цей персонаж є значимим у житті дитини. Якщо дитина „пропускає” частини обличчя або ж малює лише овал – цей родич є джерелом негативних емоцій. Якщо таким чином зображене власне обличчя – дитина почувається самотньою в сім’ї. Завеликий рот свідчить про грубість, образи, яких дитина зазнає від члена родини. Замалий – про те, що з нею мало спілкуються. Якщо на обличчі лише рот – дитина потерпає від постійних нотацій і зауважень цього родича. Промальовування вух свідчить про те, що дитину слухають і чують (вуха на „автопортреті” - дитина слухає вас і чує). Відсутність вух – „не слухаю”, „не чую”. Те саме можна сказати і про очі. Але якщо намальовані лише очі (і/або вуха), ще й великі, із замальованими зіницями, - дитина повідомляє вам, що цей родич здійснює над нею постійний нав’язливий контроль, вона його боїться. 6) кольори Діти відчувають колір і підбирають його до свого настрою. Психолог Макс Люшер твердить, що вибір кольору відбиває психологічні якості і стан здоров’я. Зазвичай діти середнього рівня емоційного розвитку використовують 5-6 кольорів. Ширша гама свідчить про натуру чутливу, емоційну. Якщо дитина старша 4 років малює 1-2 олівцями, це радше свідчить про її негативний стан у даний момент (синій – тривога, червоний – агресія, чорний – депресія). Використання лише простого олівця за наявності кольорових може свідчити про відсутність „чуття кольору” або про те, що в житті дитини бракує яскравих позитивних емоційю Найважливіші для дитини персонажі вирізняються найбільшою кількістю барв. „Нелюбимих”, ворожих персонажів діти малюють чорним або темно-коричневим кольором. Якщо дитині затишно у родині, вона „одягає” себе у яскраві теплі кольори. ВИСНОВКИ Все вищевикладене не є абсолютним законом. Не робіть поспішних висновків, якщо вам видасться щось не гаразд, не лякайтесь, поспостерігайте за дитиною якийсь час, адже малюнки – це дуже індивідуальна річ. Звісно, благополучних малюнків значно більше від тих, які волають про допомогу. Але не завадить перевірити, чи не має ваша дитина таємного страждання, якого ви не побачили. Шановні батьки! Любіть своїх дітей, будьте уважні до них, малюйте з ними, бавтеся, розмовляйте! Ви ж хочете виростити щасливих людей, поряд з якими будуть щасливі всі? Варто щодня виконувати спеціальну вправу, яку психологи називають „безумовна увага”. Щодня приділяйте дитині щонайменше 10 хвилин „безумовної уваги”: телефон і телевізор вимикаються, миття посуду відкладається, обід не вариться, двері зачиняються. Ці 10 хвилин ви розмовляєте з дитиною про що завгодно. Почати можете ви: розпитайте дитину, як минув день, з ким вона бавилась, що робила тощо. Повірте, контакт з дитиною - це надзвичайно важливо зараз, а для ваших майбутніх стосунків – просто безцінно. Аліна Філенко, психолог
Профілактика комп'ютерної та інтернет-залежності
Поради психолога
Комп'ютерна залежність не менш небезпечна, чим наркотична залежність, тому що приводить до значного порушення адаптації в суспільстві (нездатність працювати, нездатність створити родину або просто обслуговувати самого себе).
Обов'язковою умовою успішного лікування комп'ютерної залежності є усвідомлення проблеми й бажання лікуватися з боку залежної людини.
У теж час комп'ютерну залежність найчастіше усвідомлюють навколишнього суб'єкта друзі, родичі, знайомі, але аж ніяк не він сам, що дуже схоже з будь-яким іншими видами залежності (алкоголь, наркотики).
Тому необхідно мотивування людини, що страждає від комп'ютерної залежності на лікування. Часте рішення проблеми починається з консультації родичів і близьких з питань, як допомогти людині, що страждає комп'ютерною залежністю звернутися за лікуванням до лікаря. Спільно з фахівцем виробляється тактика поводження з людиною, що страждає комп'ютерною залежністю обговорюється, як побудувати розмову про необхідність звертання до фахівця за лікуванням комп'ютерної залежності.
Перший етап лікування комп'ютерної залежності - діагностика причин формування комп'ютерної, а також виключення можливих хворобливих розладів, зокрема депресії. У випадку виявлення схованої депресії при необхідності поводиться її лікарське лікування.
Основою лікування комп'ютерної залежності є психологічна корекція, що проводиться індивідуально й у спеціальних тренінгових групах. Психологічна допомога спрямована на поліпшення взаємин із близькими й однолітками, навчання саморегуляції й умінню справлятися із труднощами, вихованню вольових якостей, підвищенню самооцінки, формуванню нових життєвих захоплень.
Найважливіший етап лікування комп'ютерної залежності це залучення страждаючого нею людину в процеси, не пов'язані з комп'ютерами, щоб електронні ігри й процеси не стали заміною реальності. Необхідно показати людині, що існує маса цікавих розваг крім комп'ютера (боулінг, сноуборд, виходи за грибами, походи на байдарках, футбол та інше), які не тільки дозволяють пережити гострі відчуття, але також тренують тіло й нормалізують психологічний стан.
Комп'ютерна залежність впливає на взаємини в родині, тому під час лікування комп'ютерної залежності важливо надавати допомогу родичам і близьким людини, що страждає комп'ютерною залежністю, зокрема спрямовану на гармонізацію відносин з людиною, що страждає комп'ютерною залежністю.
Рекомендації батькам при першому знайомстві дитини з комп’ютером
1. Ознайомлення дитини з комп'ютером повинне відбуватися під керівництвом фахівця, що обізнаний з можливими негативними наслідками (з комп'ютерною залежністю). Якщо немає такої можливості, батькам варто підвищити свою компетентність знання комп'ютера. Добре коли, принаймні, один з батьків орієнтується в можливостях нової техніки, знає, що корисного можна одержати від неї для розвитку дитини, щоб направити його комп'ютерну діяльність у потрібне русло.
2. Батьки повинні знати ознаки комп'ютерної залежності й уміти відслідковувати її появу. Керуючись набором цих ознак, час від часу варто придивлятися до стану дитини.
3. Батьки повинні допомогти дитині крок за кроком розвивати самоконтроль, виховувати внутрішню волю, щоб надалі дитина відчувала себе хазяїном комп'ютера, а не навпаки. Із цією метою необхідно навчити його планувати тривалість комп'ютерної діяльності. Для цього можна, наприклад, запропонувати дитині регулярне виконання таких вправ: призначити собі строк закінчення гри, по завершенню якого, незалежно від етапу гри, обов'язково виключити пристрій; заздалегідь визначити початок роботи на комп'ютері й включити його тільки тоді, коли цей момент настане.
4. Періодично проводити роз'яснювальну роботу про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність - це не життя, це лише паралельний процес, продовжувати вчити сприймати комп'ютер як засіб для здійснення власної творчості. Це може бути: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з різноманітними пізнавальними системами, програмування й т.п.
5. Завжди потрібно обмовляти час гри дитини на комп'ютері й точно зберігати ці рамки. Кількість часу потрібно вибирати виходячи з вікових особливостей дитини. Наприклад, до 5 років не рекомендується дитини допускати до комп'ютера, не варто заважати дитині пізнавати мир поступово й без втручання штучного інтелекту. А вже починаючи з 5 до 7 років дитині можна починати знайомити з комп'ютером, але бажано не більше 2 годин у день і не підряд, а по 15 - 20 хв. з перервами. При цьому треба пояснити дитині, що реальне життя й герої комп'ютерних ігор - дві різні речі, не сумісні між собою. З 7 років дитина може самостійно відрізнити віртуальний образ гри від реального. Після 12 років наступає найменш тривожний період, тому що дитина може розрізняти образи різних реальностей. Але це всього лише усереднені дані, завжди потрібно виходити з конкретних особистісних й індивідуальних особливостей дітей у тім або іншому віці.
6. Категорично забороняється грати в комп'ютерні ігри перед сном.
ЗДІБНОСТІ ДІТЕЙ - ЯК ЇХ ВИЯВИТИ?
Поради психолога
Розвиток сучасної педагогічної науки спрямований на диференціацію навчання. Метою диференційованого навчання є сприяння формуванню індивідуальності кожної дитини через виявлення та розвиток здібностей, на основі природних задатків. У зв’язку з цим перед педагогічною наукою виникають все нові і нові питання, які потребують розгляду. Одне з таких питань – це виявлення задатків, здібностей дитини як умови ефективності профільного навчання. Проблема визначення та виявлення здібностей – одвічний предмет дискусій. Вона неоднозначна і багатогранна. Існує безліч науково – теоретичних підходів і кожна теорія, відповідно, базується на своєму визначенні поняття “здібності”.
Cучасна психологічна наука виходить з тих позицій, що кожна людина від природи має задатки до певного виду діяльності. Визначальну роль у процесі розвитку здібностей, на основі задатків, відіграє середовище, суспільство. До того ж надзвичайно важливі у розвитку здібностей відіграють вольові зусилля особистості. У загальні включають ті здібності, які визначають успіхи людей в різних видах діяльності, наприклад, розвинена пам’ять, увага, розвиток дрібної моторики руки та інші. Спеціальні ж здібності визначають успіхи людини у специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні особливі задатки та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести технічні, математичні, лінгвістичні, художні та спортивні. Спеціальні здібності органічно пов’язані із загальними. Кожна здібність має свою структуру. Наприклад, для математичних здібностей необхідний розвиток таких властивостей:
- уміння аналізувати, синтезувати, узагальнювати;
- гнучкість мислення;
- легкий перехід від прямого до зворотного ходу думок.
Здібності дитини базуються на природних задатках, нахилах, однак переростають у обдарованість лише у разі кропіткої роботи. Обдарованість не може розвиватися в умовах застою, самозадоволення. Розвиток – процес постійний, рух здатен допомогти у формуванні обдарованості. Інакше вона згасне.
Вчені намітили основні напрямки роботи, направленої на розвиток обдарованих дітей.
Психосоціальна сфера
|
Комментариев нет:
Отправить комментарий